Право на спадщину

Майже кожна людина рано чи пізно стикається з проблемою успадкування майна. Тут постає питання оформлення права на спадщину. Законодавчі загальні й процесуальні норми оформлення права на спадщину закріплені в Цивільному кодексі України, Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

В ідеальному випадку законодавець бачить процес оформлення права на спадщину за законом наступним чином. Після смерті спадкодавця спадкоємець приходить до нотаріуса з пакетом документів, які підтверджують наступні факти: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до преемничеству. Якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

Спадкування – це перехід майна померлого до інших осіб.

Спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.

Власник, після смерті якого залишилося майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називається спадкоємцями. Спадщина складається з прав і обов’язків спадкодавця.

Перехід спадщини може бути універсальним, коли до спадкоємців переходять всі права і обов’язки спадкодавця, або сингулярними, коли до спадкоємців переходять тільки окремі права та обов’язки спадкодавця. Спадкування можливе з двох підстав: за законом і за заповітом.

Спадкування за заповітом має місце у випадках, коли спадкодавець бажає сам висловити свою волю кому, коли і в якій частині має перейти його майно після його смерті. Заповіт – це письмове розпорядження власника своїм майном на випадок своєї смерті. Заповіт є односторонньою угодою, за якою права і обов’язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача.

Умови дійсності заповіту:

  1. дієздатність заповідача;
  2. письмова нотаріальна форма заповіту із зазначенням місця і часу його складання;
  3. відповідність змісту заповіту вимогам закону.

До нотаріального прирівнюються посвідчення голів сільських і селищних рад, на території яких відсутні нотаріуси; командирів військових кораблів, капітанів цивільного флоту, начальників експедицій, начальників військових частин, місць позбавлення волі, головних лікарів закладів охорони здоров’я. Визнання заповіту недійсним може відбуватися в судовому порядку. В змісті заповіту мають бути чітко визначені спадкоємці, та чітко визначене майно, що переходить до кожного з них.

Спадкування за законом має місце у випадках:

  1. відсутність заповіту;
  2. визнання заповіту недійсним;
  3. якщо спадкоємці, що визначені в заповіті, померли до відкриття спадщини, або відмовилися від її прийняття.

Коло осіб, які включаються в свідоцтво про право на спадщину за законом, визначається Цивільним кодексом України і розширенню не підлягає. Спадкоємці закликаються до спадкування згідно черговості. Всі спадкоємці за законом поділяється на дві черги.

До першої черги відносяться: діти, дружина/чоловік, батьки померлого.

Друга черга: брати і сестри, а також їх діти у порядку представлення, бабуся та дідусь, онуки померлого.

Діти братів та сестер спадкують майно спадкодавця лише в разі, якщо їх батьки померли, до них переходить право спадщини їхніх батьків.

Друга черга спадкує в разі відсутності першої черги спадкоємців. Спадкоємці за законом отримують спадщину в рівних частинах.

Сингулярне спадкування (правонаступництво) має місце при заповідальному відмові (legat).

Заповідальна відмова – це обмовка, яку робить у заповіті заповідач, якою він зобов’язує спадкоємця щось надати або зробити із спадщини на користь третіх осіб.

Такі треті особи – це і є сингулярні спадкоємці, бо до них переходять лише окремі права. Спадкова трансмісія.

Якщо спадкоємець помирає після відкриття, але до прийняття спадщини, право на отримання цієї спадщини переходить до його спадкоємців. Момент відкриття спадщини – день смерті спадкодавця.

Для прийняття спадщини спадкоємець має вчинити одну з двох дій:

  1. фактично вступити в управління або володіння спадковим майном, якщо спадкоємець проживав спільно із спадкодавцем;
  2. подати нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини (місце смерті спадкодавця) заяву про прийняття спадщини, якщо спадкоємець проживав окремо від спадкодавця.

Прийняти спадщину можна протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Цей строк встановлюється для забезпечення майнових прав на спадщину всіх потенційних спадкоємців. На підставі рішення суду за поважних причин цей строк може бути продовжений. Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Ще одним видом розпорядження власника своїм майном на випадок своєї смерті є спадковий договір.

Спадковий договір – це двостороння угода, де спадкодавець визначає спадкоємця за життя, але момент набуття права власності у набувача настає тільки тоді, коли є факт смерті відчужувача. Це такий же договір відчуження, коли набувач знає свої зобов’язання. Спадковий договір захищає і відчужувача та набувача. Відчужувач спокійно живе у своєму житлі (помешканні), у нього залишається право власності та правоучредительные документи. Він може оформити субсидію. Це таємний договір, але на квартиру накладається арешт і ні одна, ні інша сторона не може розпорядитися цим майном.

Бувають випадки, коли до нотаріусу подаються документи, в яких є помилки в написанні імені або прізвища. У разі відмінності (різниці) в буквах прізвища, необхідно отримати довідку з Інституту мовознавства. Інститут мовознавства видає довідки-висновки про неправильності написання імені чи прізвища. Цей висновок дозволяє нотаріусу перевірити свідоцтво про народження, паспорт і зіставити їх з довідкою, після чого всі документи складаються в спадкову справу.