Складання та посвідчення заповіту

Складання та посвідчення заповітуЗаповіт – це одностороння угода, в якій фізична особа розпоряджається щодо переходу прав на належне йому майно до інших осіб у разі його смерті. Обов’язковими елементами цієї угоди є час та місце його укладення, а також підпис заповідача. У заповіті не повинно бути суперечливих розпоряджень або таких, які суперечать чинному законодавству.

Заповіт складається у письмовій формі і підлягає обов’язковому посвідченню нотаріусом або посадовими особами, які мають право посвідчувати заповіти відповідно до законодавства України.

Для посвідчення заповіту необхідно встановити повну дієздатність громадянина. Тільки в цьому випадку особа має право заповідати своє майно або його частини одному або декільком фізичним або юридичним особам, державі, позбавляти права спадкоємства одного або декількох спадкоємців за законом, а також змінювати або скасовувати складений заповіт.

Заповідач має право зробити у заповіті розпорядження немайнового характеру, зокрема, щодо процедури поховання, встановлення надгробка і т. д. Крім того, заповідач може встановлювати заповітом особу виконавця заповіту, при цьому нотаріус повинен переконатися в згодою останнього бути таким виконавцем, оформивши це як самостійна заява виконавця або як напис на самому заповіті.

Крім того, до заповітів, посвідчення яких прирівнюється до нотаріального, відносять заповіти військовослужбовців та інших громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, санаторіях та інших стаціонарних лікувально-профілактичних установах, а також проживають у будинках для престарілих; заповіти учасників арктичних та інших розвідувальних експедицій; заповіти громадян, які перебувають на морських суднах; заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі і т. д. Право посвідчувати такі заповіти мають головні лікарі, їх заступники по медичній частині, лікарі цих лікувально-профілактичних установ, командири військових частин, капітани суден, начальники місць позбавлення волі і т. д.